Що не так з роботою на хоум-офісі?

 Тіна:  – Як би не хотілось махнути чарівною паличкою і сказати, що правильно буде працювати в офісі або навпаки лишити людей у спокої і дати робити свою роботу вдома – універсальний рецепт ніколи не спрацює. Все залежить від конкретної людини і конкретної компанії.

Під час антропологічних досліджень корпоративної культури разом з Die Kulturtrager мене здивувало те, як саме люди говорять про перспективу повернення до офісу. Ті, хто стверджує, що хоче повернутись, аргументують це рішення  прагненням до спілкування, зручністю живої комунікації для певних робочих завдань, втомою від зумів, напруженням від перебування поруч із сім’єю  тощо. Але при цьому в них завжди є в запасі ціла низка «але»: «але і вдома мені добре», «але я не хочу бути прив’язаним до робочого графіка», «але я хочу мати можливість проводити час з родиною». До того ж аргументи за і аргументи проти нерідко суперечать один одному. 

У тих, хто не хоче повертатись до офісу, ситуація дзеркальна. Ці люди мають купу аргументів на користь роботи вдома і низку власних «але»: «але вдома я дичавію», «але тепер у мене взагалі немає приводів виходити з дому», «але всі мої дні тепер однакові як день бабака».

Виходить, що ми ледь не щодня боремось із безкінечними «за» і «проти». І це – нова реальність постпандемійного світу. Здається, ще два роки аргументи проти роботи в офісі стосувались радше дауншифтерів та митців. А тепер страх випасти із життя через соціальну дистанцію і водночас усівдомлення того, що інші люди є джерелом небезпеки, підважує наше ментальне здоров’я. 

 Тіна:  – Якби ми, наприклад, провели кількісне опитування  і отримали певну статистику «так, хочу в офіс» і «ні, хочу працювати вдома», в реальності  жодне «так» не означало б виключно «так», а жодне «ні» не означало б виключно «ні».  

Кому легше працювати вдома, а кому – в офісі? 

Логічно припустити, що ті, хто найменше спілкуються з людьми (наприклад, айтішники й дизайнери, які звикли до письмової комунікації), відчували менше стресу від переходу на офлайн. 

 Тіна:  – В українському айті склалась дещо інша ситуація: це здебільшого аутсорс, де люди від початку працюють віддалено на іноземних клієнтів без особливої емоційної прив’язки до компанії, в офіс якої вони приходять. Тому і віддалена робота в такому контексті сприймається з більшим ентузіазмом.

Але, можливо, хоум-офіс став справжнім спасінням для тих, хто мав такі собі стосунки з колегами й токсичним керівництвом. Втім, якщо ти щодня тішишся тому, що не мусш бачити своїх колег, це аж ніяк не свідчить про адекватну організацію праці. 

 Тіна:  – Віддалена робота змусила керівництво багатьох компаній розширити горизонти довіри до своїх співробітників. І якраз оцей момент довіри, він став для людей дуже важливою зміною, яка безпосередньо впливає на комфортне самопочуття. Коли головне твоє завдання – виконати роботу до дедлайну, і ніхто не втручається в процес, це надихає і заряджає. Відповідно ситуація, де співробітників не потрібно безкінечно контролювати, а вони добре роблять свою роботу, є комфортною і для керівництва.

Хоум-офіс і жінки

Хатня робота століттями покладається на жінку, і жодна пандемія, на жаль, не може цього змінити. Рівні обов’язки по дому в нас все ще радше виняток, аніж норма. Жінки навіть були змушені залишати роботу – аби доглядати за дітьми, допомагати їм з онлайн-навчанням та готувати на всю родину. Тож логічно припустити, що повернення до офісної роботи може стати для жінок «спасінням» від постійнох рутини й обслуговування.  

 Тіна:  – Сказати, що жінки готові від всього цього тікати до офісів я б не наважилась, але на основі наших досліджень впевнено можу стверджувати, що з початком пандемії вони добре відчули цей аспект. І ні, тут не йдеться про те, що злі патріархальні монстри змушують нещасних жінок в проміжку між зумами ліпити їм вареники. Йдеться радше про те, що загальний соціальний і культурний контекст закріплює дім зоною відповідальності жінки. І опинившись вдома, жінки починають цим домом «займатись». В інтерв’ю вони розповідають про  певне відчуття провини – ти вдома,  а тут «не прибрано», «штори не випрані», «немає домашньої їжі» тощо. Все це дуже тисне.  І не те щоб жінки мусили це робити, ні, вони просто не можуть не робити.

Дім та хоум-офіс: як облашутвати 

Поки дизайнери інтер’єрів розглядають роботу з дому як можливість переглянути наші стосунки із простором та розібратись із освітленням, рослинами та улюбленими місцями, соціальні дослідники певні: перехід хоум-офіс наочно демонструє соціальну нерівність. Виходить, що  ті, хто має достатньо місця – можуть комфортно працювати та облаштувати ідеальний простір для роботи.  А для тих, хто виходить в зум із вбиральні (бо тільки там можна сховатись від дітей, котів та сусідів з вічним ремонтом), офіс буде видаватись в рази комфортнішим для роботи. 

 Тіна:  – Під час одного з наших досліджень я просила людей сфотографувати своє домашнє робоче місце. В результаті я отримала набір найрізноманітніших життєвих ситуацій, де хтось має окремий кабінет, хтось ділить стіл з іншим членом сім’ї, хтось працює з дитячої кімнати, а хтось разом з родиною в однокімнатній квартирі намагається розподілити день так, що в кожного була можливість підключитися до зуму в потрібний час. А ще є проблема меблів, бо не кожна компанія забезпечує доставку столів і стільців співробітникам додому, але й не в кожній квартирі є для цих меблів місце. Тобто хоум офіс – це не про те, як краще вписати в колір інтер’єру зручний стілець, а про те, як люди пристосовуються передусім до економічних умов життя і виходять з того, що вони мають на даний момент.

З іншого боку, робота на хоум-офісі – це ще й переосмислення наших ритуалів. Якщо раніше ними були і ранкова прогулянка до метро, і традиційний круасан в улюбленій пекарні, й ранкові розмови біля кавомашини, то тепер все змінюється. Погуляти з собакою, полити рослини, випити кави на балконі, перевдягтись в робочий одяг чи вкласти волосся – наші нові способи впорядкувати світ і себе в ньому. А заодно пристосуватись під мінливі обставини.  

А якщо після року на хоум-офісі перспектива офісу виглядає мало не страшною – це нормально? 

 Тіна:  – Люди – дивовижно гнучкі та адаптивні створіння. Ми панікуємо, скиглимо, але зрештою пристосовуємось майже до чого завгодно. От тільки насправді пристосовуватись ми не любимо. Хоча добре вміємо. Хоча не любимо. Тож перспектива повернення до офісу не може не лякати, бо вимагатиме чергового пристосування, і всі мінуси офісної роботи під час цього періоду будуть гострими і болючими. 

Але є ще один момент. Будьмо відвертими, 8 годин в офісі не дорівнює 8 годинам роботи. Ми нерідко сидимо без нагальних завдань або без настрою їх робити, тому просто прокрастинуємо і вбиваємо час. Звісно, вдома ми теж це робимо, але принаймні на дивані із улюбленим серіалом. І так як нас ніхто не бачить, відчуваємо незрівнянно менше за це провини. От цього нам бракуватиме.

Фото на главной: @hem