«Ти б вже змінив роботу, бо стільки на неї жалієшся». «Ще кілька рочків – і народжувати буде запізно, подумай про це». «Може, нарешті кинеш курити?». «Та йди від нього, він тобі тільки нерви псує». Підрахувати, скільки за все життя ми чуємо непроханих порад, неможливо. Та якщо спробувати згадати їх навіть за останній тиждень, скоріш за все, вийде доволі багато.
Часто вони подаються як прояв турботи. «Я бажаю тобі найкращого», – такі виправдання звучать від родичів, друзів чи коханих, якщо дорікнути за чергову пораду, яку не хотів(-ла) чути. І дуже хочеться в це вірити, ось тільки (не) нав'язливі побажання часто не допомагають, а іноді ще й дуже дратують.
Разом із гештальт-терапевткою і корпоративною психологинею Марією Карпілянською розбираємося, звідки з'являється звичка давати поради, про які не просили, як на них реагувати (і чи варто) та чому це не найкраща допомога близьким.
Справка: Марія Карпілянська – гештальт-терапевтка, корпоративна психологиня, сертифікована бізнес-тренерка.
Чому так хочеться радити іншим щось змінити?
Найімовірніше, ми часто щось радили, не замислюючись, що в нас цих порад не питали. Це могли бути максимально безневинні «спробуй цю каву/глянь новий фільм, він реально класний» або ті, які можуть докорінно змінити життя іншої людини – «могла б стати класною дизайнеркою/тобі пішов би на користь переїзд». Так, йдеться про будь-які поради, яким не передувало прохання «підкажи, що мені робити». Це не причина згадувати всі гріхи та звинувачувати себе в тому, що колись порадив(-ла) другу нову страву або менше пити. Скоріше привід розібратися, чому так стається і чи можна позбутися такої звички.
У бажання втручатися в життя інших різні причини – від безкорисливих поривів допомогти до егоїстичних намірів. Розбираємось у всьому цьому докладніше.
Отже, даючи непрохані поради, ми:
· дійсно хочемо допомогти. Іноді ми почуваємося безпорадними, коли близька людина в біді, бо не можемо допомогти їй справою. Тоді в хід йдуть поради щось змінити: іноді може здаватися, що друг/родич просто не додумався до цього або його потрібно підштовхнути до рішення. До речі, дослідження показали, що саме близьким частіше хочеться щось підказувати: підсвідомо ми розуміємо, що вони сприймуть поради більш лояльно і, скоріш за все, не реагуватимуть агресивно.
· почуваємося більш впливовими. Поради – це легкий спосіб відчути себе сильною та владною людиною. Ті, хто прагне влади, значно частіше дають поради, зокрема і непрохані, ніж ті, що відносяться до влади досить прохолодно (і це теж довели науковці).
· самостверджуємося. Іноді непрохані поради – спосіб натякнути співрозмовнику(-це), що ти компетентний(-а) і здатний(-а) подивитися на ситуацію з іншого боку (а людина навпроти – ні).
· намагаємося відволіктися від своїх проблем. Жарти про те, що після невдалого шлюбу прагнення давати поради щодо стосунків зростає, мають у собі частку правди. Не вбачаючи можливості вирішити свої проблеми, ми іноді намагаємося допомогти іншим, щоб відчути уявний контроль над ситуацією.
· просто вчиняємо за звичкою. Коли ми з дитинства завалені порадами, про які не просили, більша спокуса відтворювати цей патерн у дорослому житті. Тому ми не аналізуємо, як часто радимо щось не дуже потрібне і чому співрозмовники іноді мають такий вигляд, ніби хочуть втекти.
Марія: – У нормі прагнення давати поради підтримується тим, що людина, яка їх дає, свято вірить, що говорить потрібні, здорові, корисні речі. І це дійсно може бути правдою, але проблема в тому, що навіть найпрекраснішу і правильну пораду співрозмовник(-ця) не просив(-ла).
Бажання давати непрохані поради часто пов’язані із власними проблемами порадника(-ці): розповісти, як слід вчинити іншій людині, завжди легше, ніж вирішити власні складнощі. Це допомагає почуватися компетентним(-ою). Також причиною може бути те, що людині властиво вважати, що інших так само турбує щось, що турбує її саму. Наприклад, радити всім схуднути через почуття сорому про власну комплекцію – водночас забуваючи, що інших людей це може зовсім не турбувати. Такий механізм психіки називають проекцією.
Та іноді непрохані поради – це просто звичка, спосіб комунікації, який людина неусвідомлено перейняла в когось, можливо, з самого дитинства, бо не було інших прикладів побудови стосунків.
Чим можуть нашкодити такі поради?
Непрохані поради, які здаються цілком безневинними, можуть зіпсувати стосунки. Навіть якщо порада озвучується виключно з добрими намірами, не можна бути цілком упевненим(-ою), що вона дійсно допоможе іншій людині. А подібні підказки – навіть почуті від найближчих – часто дратують та зменшують бажання обговорювати щось особисте.
Якщо людина перебуває в стресовій ситуації, невдала порада може лише погіршити ситуацію. Йдеться і про реакцію на неї, і про наслідки. Припустимо, ти радиш подрузі піти з токсичних стосунків – і, здавалося б, це цілком резонно. Втім, варто зважати на деталі: чи має вона роботу й накопичення; чи є місце, куди може піти та почуватися в безпеці тощо. Якщо подруга має дітей і хоче їх забрати, це ще більша відповідальність. Тож не факт, що порада просто піти не зробить гірше – навіть якщо здається, що гірше нема куди.
Марія: – Я думаю, шкоду таких порад люди найчастіше не усвідомлюють. Непрохані поради заважають насамперед пораднику(-ці): у цей момент реального(-у) співрозмовника(-цю) заступає проєкціє на нього (неї). Крім того, такі поради не дають взаємодіяти на рівних як партнери, адже той, хто дає поради, ніби займає позицію того, хто знає краще. Це часто призводить або до конфліктів, або до невисловленої напруги.
Тому, хто чує поради, вони найчастіше як мінімум не допомагають та віддаляють від власних рішень, а як максимум – знижують самооцінку та рівень відповідальності. Адже якщо поряд той чи та, хто все знає краще, складно розвинути здатність спиратися на свої цінності і самостійно робити вибір. І, звичайно ж, якщо порада виявиться невдалою, відповідальність за неї може лягти також і на того, хто її дав.
Як реагувати на непрохані поради, якщо вони сильно бісять?
Іноді буває дуже складно утриматися і не нагрубити у відповідь на «я б на твоєму місці вже все б давно … (потрібне підставити)». Особливо якщо такі фрази звучать не від випадкового знайомого, а когось близького і вже не вперше.
Злитися і ображатися – все-таки маніпулятивний варіант, який, нехай і іноді успішно спрацьовує, не найчесніший і забирає енергію. Є альтернативи, які допоможуть звести конфліктну ситуацію на «ні».
Марія: – Якщо я відповім на це питання – виходить, я дам пораду. Тому краще скажу, як вирішую це питання для себе:
· Якщо я рідко контактую з людиною, яка дає поради, і стосунки у нас не близькі, швидше за все, просто зміню тему або подякую за пораду, сказавши, що бачу інше рішення кращим для себе.
· У разі ближчих стосунків чесно і ясно позначатиму межі: поясню співрозмовнику(-ці), чому поради мені не допомагають, і розповім, що хотіла б чути замість них. Наприклад, особистий досвід чи просто слова підтримки.
Це не завжди спрацьовує з першого разу (особливо якщо йдеться про батьків, які почуваються потрібними дорослим дітям, тільки коли можуть щось порадити), але за певної кількості повторень зазвичай дає плоди. Важливо пам'ятати – людина навпроти часто думає, що допомагає мені і робить щось корисне. Тому іноді досить просто сказати про свої почуття та підказати, як вона по-справжньому може підтримати та бути корисною.
Що робити, якщо порадник(-ця) – це ти?
Усвідомлювати це може бути неприємно і навіть болісно. Втім, якщо звичка постійно щось радити заважає й тобі, й оточенню і ти хочеш змінити це – варто діяти. І ось поради від Марії:
1 / Пам'ятай, що матриця «що добре для мене – добре і для іншого», у більшості випадків не працює. Людина, якій кортить дати пораду, точно має інші пріоритети, мотиви, почуття і саме тим цікава і важлива.
2 / Спробуй запитати в людини, як вона сама бачить ситуацію, що для неї важливо, якої підтримки вона потребує. Адже допомогти можна не тільки порадою. Іноді досить дати можливість виговоритись, сказати: «Я тебе розумію і бачу, як тобі непросто».
3 / Ділися своїми почуттями чи досвідом, замість того, щоб давати характеристику людині або події. Говори про себе та свої переживання і не наполягай на тому, що саме твоє сприйняття вірне (і, звісно, не забувай про екологічність розмови та не переводь її на власну персону за будь-якої нагоди).
4 / Якщо дуже кортить дати пораду, просто запитай, чи хоче співрозмовник(-ця) її почути. І пам'ятай, що непрохані поради – це знайомий, звичний спосіб комунікації, але точно не єдиний.
Фото: murmurash, Andreea Ch
ТЕМИ:
