Рекомендація робити щось своїми руками з’являлась ледь не в кожній статті з порадами про подолання стресу під час пандемії. Мовляв, концентрація на простому й повторюваному – хороший спосіб відволіктися від постійного оновлення новинної стрічки й думок, як все погано. Та чи справді рукоділля допоможе впоратись із постійною тривожністю? І як це працює у нашому мозку? Розберімось.
Під час Олімпійських ігор у Токіо медіа наперебій постили кадри британського стрибуна у воду Тома Дейлі, який у перервах між змаганнями в’язав барвисті візерунки. Як виявилось, в’язання – давнє хобі Тома, і він навіть має власний інстаграм-акаунт, де ділиться схемами візерунків для різних рівнів та продає власноруч виготовлені жилетки й кардигани. І, звісно, розповідає, що в’язання – його надійний та перевірений спосіб вгамувати тривожність під час змагань, про який він дізнався від своєї тренерки.
До в’язання вдавались й літературні персонаж(к)и, проте найчастіше це хобі було вказом на їхнє «жіноче призначення». Проте міс Марпл з романів Агати Крісті в’яже не для того, аби зайняти час. Хоча ми не певні, що сама пані Агата полюбляла в’язати, її улюблена героїня ледь не щовечора впорядковувала думки за спицями (і, ймовірно, знижувала власну тривожність від постійних розмірковувань про вбивць та грабіжників).
Втім, сучасні дослідниці відзначають, що рукоділля й куховарення давно слід переосмислити. Протягом століть вони вважались типово «жіночим» призначенням, адже вимагали терпіння, смиренності та знаходження удома (недарма Джо Марч із «Маленьких жінок» відмовляється від тихого ритуалу в’язання та вишивки поруч із сестрами). Рукоділля ставили в опозицію до активної позиції та відстоюванні власних прав. Та тепер, із появою досліджень, які свідчать, що рукоділля в усіх формах допомагає знизити стрес, виникла й інша гіпотеза – що заняття вишивкою, шиттям чи в’язанням, хоча й було частиною жіночих обов’язків, водночас було ледь не єдиним способом жінок впоратись із постійною напругою. Тим ціннішими є приклади сучасних жінок й чоловіків (як виявилось, в’яже не тільки Том Дейлі, а й Раян Гослінг, Кріс Мартін, Ґвен Стефані та Джулія Робертс), які заново популяризують ручний труд і приготування їжі – адже це справді допомагає впоратись із нашою тривожною повсякденністю.
Як це працює?
Олександра,
фотографка
– Осенью 2020 года находиться в Минске мне было очень страшно, я не чувствовала себя в безопасности даже дома. Тогда я впервые обратилась к психотерапевту, потому что вывозить самостоятельно уже не получалось: было тяжело не то чтобы фонтанировать креативными идеями на работе, а хотя бы выполнять базовые ежедневные дела. Было ощущение, что тревога меня парализует – и ничего кроме нее не существует. Докторка посоветовала мне найти занятие, которое поможет заземлиться и (прости господи) «восполнить ресурс». Тогда этот совет, скорее, злил и звучал немного как издевка: легко сказать «займись приятным делом – и все пройдет». Верилось слабо, но я решила попробовать. Все привычные схемы давали сбой: на книжках и кино сфокусироваться не получалось, гулять по городу мне было физически страшно, готовить я не умею, тренажерка приносит больше боли, чем удовольствия. Нащупать именно мое ресурсное занятие никак не получалось – пока не пришла в голову идея делать что-то понятное руками.
Я не то чтобы классно умею вышивать – максимум в школе делала картиночки крестиком. Но оказалось, что вышивка – это практически единственное занятие, при котором у меня получалось не отвлекаться, не брать в руки телефон, чтобы почитать еще каких-нибудь плохих новостей, а сосредотачиваться только на одном маленьком стежке. Потом еще на одном. И еще. В общем, занятие это – максимально вовлекающее: и мысли заняты, и руки. Работа, конечно, получилась не выдающаяся, но тогда процесс был куда важнее результата. Если эта кривоватая вышивка спасла хотя бы пару моих нервных клеток, проект я уже считаю успешным. А то, что получилось хотя бы какое-то время чувствовать что-то кроме страха, – уже достижение само по себе. Ежедневным хобби вышивка не стала: когда мне стало легче, я это дело благополучно забросила. Сейчас я стараюсь поддерживать себя на плаву и не опускаться на такое тревожное дно, но мне нравится думать, что чуть что – у меня есть такое safe activity.
Що каже нейронаука?
Вікторія Кравченко,
нейрофізіологиня, кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри фізіології людини і тварин Інституту біології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Лекторка освітнього проєкту Beehiveor.
– Коли ми відчуваємо тривожність, у мозку кубляться багато неприємних думок, пов'язаних із страхом за віддалені події з високим ступенем невизначеності. Неможливість точно спрогнозувати ситуацію, її новизна є постійними годувальниками тривожного мозку. За таких умов змінюється характер зв'язків між окремими структурами і збільшується активність у зонах мозку, пов'язаних з виявленням загроз і генезом негативних емоцій (мигдалина, острівець). І тут нам на допомогу приходять звичні дії, що супроводжуються повторюваною фізичною активністю. Виконання таких дій має прогнозований результат (ми вже це робили раніше), ми можемо контролювати цей процес (на противагу стресуючим подіям, які стаються не з нашої волі і несподівано), і ми швидко можемо отримати позитивне підкріплення (приготували печиво, доплели 10-й рядок, вишили фігуру зайчика у картині), що супроводжується приємною емоцією за рахунок активації мозкових "центрів винагороди".
Плетіння, вишивання – це заняття, як передбачають зосередження уваги на процесі, блукаючий тривожний розум може сфокусуватись на помірно складному звичному завданні. Тут важливо, щоб сам процес не був занадто простим для людини, бо тоді мозок чудово буде здійснювати звичні автоматичні рухи руками на автопілоті, а думки підуть своїми улюбленими багаторазово пройденими нейронними доріжками, тільки примножуючи напругу. Тому варто обирати якісь нові техніки, узори, які будуть вимагати включення довільної уваги. В нещодавньому дослідженні електричної активності мозку під час плетіння вдалося зареєструвати типовий для стану сфокусованої уваги тета-ритм у лобно-центральних ділянках. Заняття на кшталт плетіння чи вишивання потребують одночасної активності префронтальної та моторної кори для узгодженої м'язової активності обох рук і планування наступних рухових операцій відповідно до патерну. Повторювані ритмічні дії обох рук при плетінні супроводжуються перебудовою ритміки мозку, що характерна також для медитативного стану, при цьому зменшується частота серцевих скорочень і частота дихання – усі ці зміни притаманні розслабленому стану, що дозволяє відволіктися від тривожних думок і заспокоїтись.
Фото: Ksenia Chernaya / Pexels
ТЕМИ:
