Марк Мельниченко називає себе вільним фермером та україноцентричним ютюбером. Переїхавши з міста на лоно природи, він збудував незвичний глиняний дім, висадив хурмовий та персиковий сад на карпатських схилах, завів блог про екологічне життя та сталий розвиток й почав записувати ролики із власними віршами у TikTok. У них Марк розповідає міським жителям про життя у гармонії з природою та радо запрошує волонтерів до спільної праці над «хатиною мрії» посеред гір. Марк поділився своєю історією з 34home: читай про його сталі методи садівництва, ферму вільних тварин, будівництво з лимпача в концепції «нуль відходів» та ідею етичної монетизації лісу.
Довiдка. Марк Мельниченко – засновник проєкту «Моя Українська Мрія», живе в ОТГ Перечина Закарпатської області. Вісім років займається натуральним будівництвом та природнім фермерством.
Марк Мельниченко в Instagram / Канал на YouTube / Вірші Марка в TikTok / Patreon
Про ідею переїзду
– Так буває: за вікном усе квітне, розпускаються листочки, пташки співають. Ти сидиш у місті й раптово починаєш розуміти, що у світі відбувається неймовірне дійство. Прийшла весна. А твоє життя наче й не змінилося: ті самі справи, той самий розпорядок. Саме такого весняного дня я зрозумів: час щось змінювати, бо далі так тривати не може. Я жив у місті Ужгород, важко працював у сфері обслуговування і грошей вистачало лише від зарплати до зарплати. Виходячи чергового разу з супермаркету, я поклав решту в гаманець разом з чеком і зрозумів, що так триватиме вічно. Мене це не влаштовувало аж ніяк, адже я мріяв про власний будинок. Тоді я й вирішив садити сад.
На землі ніколи особливо не працював, але можливість така була: цей сад розпочали ще мої батьки. Недовго думаючи, частину наступної зарплатні я вклав у плодові дерева. Пам’ятаю цей день як сьогодні: сиджу в автобусі й створюю список рослин, які хочу вирощувати. Близько вісімдесяти позицій. Тоді я ще не знав, що вирощуватиму тільки половину з них.
Перші спроби були успішними: частина перевисаджених дерев вижила, я почав займатися щепленням нових саджанців. В магазинах чи на базарах деревцята не були належної якості, тому надлишок саджанців я почав продавати. Чим більше я садив дерев, тим більше пускав коріння в цю землю: через рік я дійшов до висновку, що хочу поселитись прямо тут, серед цього юного садочку. Так з’явилася моя Хатина Мрії.
Про Хатину Мрії
– Спочатку це мала бути літня кухня: будучи сімнадцятирічним хлопцем, я два роки витратив на її спорудження. А зараз маю уже повноцінну хатину з ванною кімнатою, зимовим садом, кабінетом, кухнею та двома спальнями.
Уже тоді я знав, що половина світових відходів – це будівельне сміття. Тому вирішив збудувати будинок без відходів. Також це мав бути дім, повністю створений власноруч з локальних матеріалів. Матеріалів, які знаходяться поруч і які не треба оплачувати та транспортувати.
У цьому і полягає моя українська мрія: створити простір, який нестиме мінімальну шкоду навколишньому середовищу, і в якому мені буде комфортно жити.
Дах у моїй хатині збудований на дерев’яній структурі. Більшість же будинку складається зі звичайної глини, вимішаної разом з сіном та водою ногами. Ця суміш називається лимпач, оскільки вона липка й ліпиться чи вимазується руками. За допомогою цього матеріалу я можу створювати будь-які структури та форми, що дає велике поле для творчості та експериментів.
Я зумів створити будинок, не використовуючи купованих матеріалів: з міста привезені лише вживані вікна, які мені люди подарували. А от питання електрики та водопостачання вирішити не так просто. Воду можна збирати з даху, зробити колодязь чи свердловину або ж провести з потоку. Всі чотири варіанти потребують значного капіталовкладення. З електрикою з самого початку ніяких сумнівів не було: можливість підключитись до загальної мережі я відкинув відразу, адже цілих сорок відсотків електроенергії в Україні виробляється з атомних реакторів. Зважаючи на їхній вік та на Чорнобиль, у мене немає жодного бажання використовувати таку енергію. Тож я обрав сонячні панелі. Почав зі станції на 300 Вт, а нещодавно збільшив потужність до 1 кВт. Цього цілком достатньо для електричного велосипеда, освітлення, гаджетів та комп’ютера.
Про життя у хатині
– Мій час та мої дні дуже залежать від сезону і ще більше – від погоди. Весною та восени я працюю в саду. Осінь – час садити дерева та збирати врожай з уже висаджених дерев. Багато людей помилково вважають, що дерева потрібно саджати навесні, але це не так. Посаджені восени, вони встигають прижитися до того, як настане час рости. Весною ж я працюю із щепленням дерев: на стовбур накладається паличка з двома бруньками, які згодом утворять крону дерева того сорту, який мені потрібен.
Зима та літо – це будівельні сезони. Протягом зими багато часу йде на заготівлю очерету, дров, дерев для будівництва даху, тощо. Також багато часу проходить в роздумах, пошуках нової інформації плануванні, мріях та читанні книг біля палаючого багаття. Часто цілими днями працюю з комп’ютером, створюючи нові відео або пишучи цікаві історії. Багато подорожую, адже зимою сад спить. Влітку все навпаки: я багато працюю й майже не читаю. Мій день розпочинається о шостій. Спершу заготовляю сіно чи осоку, яка росте на річці. Опісля снідаю, оскільки живу в горах, то сонце виходить аж о восьмій. Час розпочинати підготування лимпача. Спершу потрібно навозити води, щоб грілася на сонці, згодом накопати й подрібнити багато глини. Приблизно о десятій починаю місити ногами. Вимішую дві ями і йду ліпити. За день можу вимісити від двох до восьми ям. Так працюю кожного дня сім днів на тиждень. Мій вихідний розпочинається разом з дощем.
Мої соцмережі об’єднують навколо себе людей, спраглих до незвичайного контенту. Це також дає певні нові можливості. До прикладу, використовую Patreon, щоб покращувати якість контенту. Також можу продавати свої саджанці через ютюб.
А ще соціальні медіа – це джерело волонтерів на проєкт: людей, які хочуть приїхати й пожити простим життям, повчитися, й насолодитись природою. Разом з волонтерами з різних країн ми працюємо та відпочиваємо: вони проводять день так, як зазвичай проводжу його я.
Про натуральне садівництво
– Я відразу вирішив не використовувати жодних хімічних речовин у своєму саду, а боротися проти шкідників чи хвороб так, як робить природа. Звісно, це обмежує мої можливості, але такий лісосад набагато стабільніший та чистіший.
Город у мене доволі простий: вирощую квасолю, картоплю, помідори, перець, полуницю, салати, кукурудзу, кабачки, гарбузи. Є ще солодкий батат та кавуни – одного разу виростив велетня на цілих чотирнадцять кілограм. А з садом справи набагато серйозніші: в мене є спеціальний журнал, де веду облік всіх дерев. Крім 80 персикових дерев, які висадив мій батько, у саду є близько 50 яблунь, 30 груш, волоські, лісові та американські горіхи. Багато дерев хурми. Також я створюю структури з виноградом та ківі. Сад розпочали мої батьки багато років тому, я його збільшив приблизно вдвічі та не збираюсь зупинятися.
Мої рослини не удобрюються купованими добривами та не обробляються для захисту, все відбувається максимально природньо. Листя з лісу та сіно з саду служить їжею для дерев, це називається мульчування. Полив відсутній, тож дерева доволі сильні та витривалі. Кору яблунь від зайців захищаю хмизом з інших дерев. Загалом ідея цього саду – повністю забезпечити себе фруктами та горіхами.
Про концепцію «нуль відходів» та ферму вільних тварин
– Концепція zero waste зацікавила мене ще в підлітковому віці. Здавалося, я завжди усвідомлював проблему пластику та іншого сміття, а після перших відвідин Євросоюзу моє відчуття тільки посилилось. Відходи з будівництва я звів до нуля. І для побутових теж знайшов власний свій метод: я називаю його «пляшкодавством». Усі неорганічні відходи, які не можна здати на переробку, я пресую в пляшки, які збираю на березі річки. Це займає трохи часу, зате сміття надійно захищене від впливу навколишнього середовища, а навколишнє середовище – від токсичного сміття. Згодом всі пляшки будуть використані під час будівництва нової будівлі як наповнювачі для стін (вмуровані в глину). Так пластик не просто законсервується на довгий час, а ще й виконуватиме корисну дію, що підпадає під визначення zero waste концепції.
Інша не менш важлива для мене тема – рослинна дієта. Вже близько семи років я не споживаю продуктів тваринного походження. Я завжди говорю, що я plant based: це означає, що я не купую й не вирощую продуктів тваринного походження. Але якщо хтось пропонує скуштувати, з поваги не відмовлюсь, при цьому не забуду наголосити на своєму досвіді семи останніх років.
Свою ферму я називаю фермою вільних тварин. Це концепція, яка прийшла в цей світ давно: в ній також пояснення, чому ж я себе називаю вільним фермером. Уявіть ферму, де ростуть рослини, але немає свійських тварин. Зате є багато диких тварин, які проходять повз ферму чи навіть заходять в гості. Вони вільні у своєму виборі, у своїх діяннях. А де вільні тварини, там і вільний фермер, адже за ними не потрібно наглядати. Вони не служать мені, а я не служу їм.
Про етичну монетизацію лісу
– Створюючи сад та хатину, я кожного дня спостерігав жахливі речі. Як випилювали старовинні букові праліси, лишаючи замість них болота і непрохідні хащі. Бук – одне з найцінніших дерев в Україні, має дуже дорогу деревину кольору заходу сонця. А я спостерігаю, як якісь люди напівлегально вивозять гектар за гектаром двохсотрічні здорові буки.
Тому одна з основних цілей мого проєкту – зробити так, щоб ліс в Україні перестали вирубувати взагалі. Намагаюсь привернути увагу великої аудиторії до цієї непопулярної теми, використовуючи принадність рослин-екзотів, які я вирощую: хурма, гранат, ківі, актинідія, мексиканський банан, мушумула та інші.. Люди приходять подивитися на них, а заодно аудиторія долучається і до обговорення теми лісів.
Я хочу зупинити дефорестацію: замість руйнувати дику природу, ми можемо створювати штучні насадження на занедбаних землях. Це дасть змогу споживати деревину етично.
З цим перегукується й ідея етичної монетизації лісу. Світовий економічний устрій працює так, що риба в океані чи дерево лісі зовсім нічого не коштують. Вони отримують цінність тільки після того, як риба спіймана, а дерево – спиляне. Це не ідеальна система, я мрію її покращити. Набагато краще було би монетизувати живий ліс, розвиваючи туризм. Люди можуть використовувати природу, щоб здобути нові враження та відновитись. Перше, що для цього потрібно – це інфраструктура та відкриті кордони, аби не втрачати європейських туристів.
Фото: @my_ukrainian_dream
ТЕМИ:
