Як створюють посуд із врятованих пляшок? Історія майстерні ReRe:Sklo

Як все починалось

– Коли ти вчишся працювати зі склом, одним із найпростіших і найдоступніших матеріалів для опрацювання є саме пляшка. І коли в мене з’явилась перша власна муфельна піч, було цікаво спробувати, що вийде, якщо туди поставити пляшку і спекти її. Це була скоріш цікавість художника: я запихала в пляшки металеві рослинки, просто експериментувала – сама тема переробки тоді ще не була такою важливою для мене, як зараз. 

Років сім тому ми з командою мали кав’ярню, і для одного з поставників збирали скляну тару від соків – думали, що вони будуть перероблятися чи використовуватись повторно. Та коли з’ясувалось, що виробникові простіше купувати нові (сподіваюсь, ця ситуація зараз змінилась) – ми власне і замислились над ідеєю переробки пляшок.  Більшість скла у нас в країні не переробляється, і в кращому випадку потрапляє на склобій.  І в той момент я зрозуміла, що треба нам маленькими кроками почати над тим працювати, активніше просувати цю тему людям. Так ми почали розвивати цей напрям – переробки скла, та виділили окремий бренд для цього. І вже три роки активно працюємо. 

Про процес створення виробу

– В першу чергу всі пляшки проходять дезінфекцію: потрібно вимити, прибрати етикетку, зняти всі металеві застібки, корки. Тільки після того, як все ідеально чисте – можна ставити в муфельну піч. Сам процес спікання триває приблизно дві годинки. Але секрет в тому, що піч набирає потрібну температуру у 800 градусів за дві години (вона закрита, є безпечною, все ок) – але відкрити її можна тільки наступного дня. Важливо, аби скло правильно і самостійно вистигло. Це триває десь годин двадцять – і тільки на наступний день ти приходиш, відкриваєш, дивишся, що вийшло. Коли я тільки починала працювати зі склом, було багато експериментів: покласти якісь металеві деталі, монети, і я завжди з нетерпінням чекала того моменту, коли можна відкрити і нарешті подивитися, що вийшло. 

Печі в нас є різні: двофазні і трифазні. Загалом піч працює не так вже багато часу: лише дві години, і потім вистигає, тож «зелений баланс» лишається. Більше напруги забирає трифазна піч: в ній можна виставляти кілька рядів пляшок, та нею ми користуємось рідше. 

Посуд із серії ReRe фактично є вічним: тарілка слугуватиме, доки не розіб'ється. Єдиний мінус скла – в його крихкості, але тут, у майстерні, в нас завжди є варіант подрібнити ці самі тарілки, та зробити з них іще щось нове. Поки що ця серія в розробці – але ми вже пробували бити пляшку (якщо, наприклад, щось не вийшло при виробництві) на дрібну фракцію, аби потім розплавити в печі нову. Зрештою можна отримати зовсім інакшу, рельєфну основу. 

Крім пляшок

– Одним з варіантів, крім пляшок, є віконне скло. Люди міняють дерев’яні шиби на пластикові, і можна побачити біля смітника викинуті шматки скла. Звісно, їх можна віддавати на склобій, – але можна з нього робити і прикраси, і картинки, і частину елементів декору. Воно прозоре, але його можна декорувати металами, робити візерунки, рельєфи – досить великий спектр. 

Наприклад, в нас є серія прикрас «Гербарій» – коли між двома шматочками скла кладеться квіточка, яка заплавлюється вітражем. Для цього потрібно особливе, тонке скло, тож ми беремо залишки на рамарні. У мене багато знайомих, які ріжуть шиби для рам, і вони охоче діляться з нами. Також забираємо залишки дзеркал із склонарізки, з них ми робимо або менші дзеркала, або предмети декору, мозаїки. Можна багато матеріалів збирати, придумувати – головне, щоби час був. 

Про команду

– Я як художник більше вкладаюсь у нові ідеї, наприклад, дизайн нової вази, чи оптимізація процесів, щоби усі станки працювали правильно й ефективно. І нам дуже не вистачало саме розвитку еко-теми. Не було спеціалізованої сторінки ReRe:Sklo, ми займались радше просуванням продукту: «купіть вазу, підтримайте нас». Але було бажання нести людям ідею екологічного споживання, переробки. Так я познайомилась з Ірою – нашою теперішньою смм-менеджеркою. Для неї екосвідомість – це є стиль життя, вона охоче поширює свої знання про стале споживання з нашою аудиторією. І, мені здається, що такий активний приріст і збільшення активності на сторінці пов’язаний саме з її роботою:  люди шукають не просто бренд, а й замислюються про його цінність.  

Команда в нас зовсім невелика: я – ідейний натхненник, розробляю нові штуки, і закладаю пляшки в піч. Володя в нас – по холодній обробці, шліфовці, матуванню, обрізці пляшок. Пакує також він. І є Іра – яка працює дистанційно, виписує тексти й складає класні поради. Та у планах – реконструювати виробництво, збільшити площу та залучити більше працівників, але так, щоб всім було комфортно працювати. 

Про майстерню

– Майстерня знаходиться на території колишньої кераміко-скульптурної фабрики у Львові. Це цікава історія: на заводі теж починали робити художнє скло, мої викладачі там навіть працювали – є певна спадковість, і це дуже приємно. А з іншого боку, сумно, що фабрика не працює, територія закинута, пустує і руйнується. Хотілося би, звісно, аби більше художників там могли працювати, наприклад, задіювати печі спільного користування – бо це досить дороге виробництво, не кожен може цим себе забезпечити.  Круто було б, аби це був певний коворкінг для склярів, щоб кожен міг щось потроху робити.
Саме наша майстерня знаходиться у приміщенні колишньої їдальні. Є сусіди-художники, швейна майстерня, фотостудія, флористи, і хлопці-діджеї. Фактично, кістяк комуни вже є, і ми шукаємо людей, близьких нам по думці, разом тусуємось. Можливо, щось із цього і вийде, творчий дух є. 

Про сировину

– Спочатку ми збирали всю сировину власноруч: у нас у команді всі знають, що скляні пляшки викидати не можна. Подеколи навіть шукали сировину біля смітників – часто люди просто її залишають, особливо якщо поруч немає боксів чи контейнерів для склотари. Та згодом зрозуміли, що цього нам замало, і почали співпрацювати з різними кав’ярнями, ресторанами у Львові, які нам за можливості раз на місяць віддавали накопичену тару від вина.
Ми менше користуємось пивними пляшками, бо їх зазвичай можна здати на переробку, люди їх так не збирають. Натомість пляшки від важкого алкоголю ідуть тільки на склобій – тож їх ми охоче беремо у переробку, так можна отримати виріб незвичного кольору чи форми. 

Також рідше перероблюються пляшки від шампанського: вони грубші, щоби витримати тиск, і тому часто під час вторинної переробки вони можуть тріскатись. Таких пляшок у нас багато, тож ми рідше їх спікаємо – і натомість робимо вази. Ваза виходить міцніша, з товстим дном, і точно не перекинеться. У нас є кілька варіантів обрізки – нихромовою ниткою по прямій чи навскіс, варіації полірування й матування. Важливим етапом є шліфування – виріб шліфуємо алмазними, окрім того, використовуємо піскоструйну обробку скла. Цей спосіб дозволяє робити візерунки, градієнти на поверхні. 

Про замовників

– Загалом зараз збільшилась кількість замовлень: люди стають більш свідомими, зростає кількість кав’ярень та барів, які пересилають пляшки нам. Так, один київський бар нам пересилав пляшки, з яких ми потім робили для них склянки для води, з їхнім логотипом, брендуванням. Хоча таке збирання – це не так просто для невеликого бару, бо ж треба виділити спеціальне місце, вкладати в це людські і часові ресурси. Але таких закладів стає все більше – і це приємно, бо це є і зворотній ресурс теж: і нам дають роботу, і скло перероблюється, і вони задоволені. 

Зараз часто відбуваються індивідуальні замовлення: людям певна пляшка чимось пам’ятна, і вони вирішують її переробити. Так нещодавно ми гравірували розплавлені пляшки від шампанського, яке молодята передали після весілля. Також нас інколи просять залишити етикетку, мовляв вона чимось людині цінна – таку пляшку ми переробляємо у склянку, чи може у вазу для квітів. Було й таке, що людина довго колекціонувала певні пляшки, а потім вирішила зробити із них склянок для всієї родини. 

Найприємніше, що люди, які про нас дізнаються, самі привозять тару: наприклад, після того, як розберуть підвал. Люди вже знають, які саме пляшки нам підходять, запитують, привозять. Були такі, що після свого весілля привезли нам багато пляшок – вони користувались пляшками синього кольору, який нам дуже потрібен. 

Зазвичай наша аудиторія – це молоді екосвідомі люди, які радше збиратимуть пляшки та здаватимуть їх на переробку, затративши свої ресурси, ніж викидатимуть на смітник. Та  мене дуже здивувало, коли на наш робочий телефон подзвонила значно старша пара  – спитати, як до нас дістатись та куди, власне, привозити пляшки. Вони почули про нас у ролику на телебаченні (хоча основний канал у нас – це соцмережі, звісно), і власною машиною привезли нам пляшки. Ми показали їм все наше виробництво, і вони справді зацікавились темою переробки. Дуже захопливо, що і старшим людям наша робота теж небайдужа. А зараз, коли активніше почали вести сторінку, люди з інших міст також стали писати, питати, чи можна нам прислати пляшки. І це дуже приємно, ти розумієш всю віддачу.

Фото: @reresklo_workshop