Нехай буде світло! Як змінювались наші уявлення про освітлення

|

Рубрика: Конспект

|

Автор: Valeria Lazarenko

|

550

Пам’ятаєш, як у дитинстві ти боявся(-лась) темряви та мріяв(-ла) про часи, коли нарешті зможеш дотягнутись до вимикача і перетворити наповнену страхами кімнату на світлу, безпечну й зрозумілу? Ймовірно, схожі думки про привнесення світла в помешкання побутували серед наших предків та спонукали їх винаходити прості й комфортні джерела освітлення. Розбираємось, як і коли світло приходило в наші помешкання, змінювало наші ритуали повсякденності та закладало уявлення про чистоту й громадський контроль. І нехай буде з нами світла сторона.

 

Печери, укриття та затінки. Чому жити у темряві – не тільки природно, а й безпечно

Впродовж тисячоліть ставлення до темряви було амбівалентним. З одного боку, темрява крила в собі небезпеку, непевність та цілком конкретну загрозу з боку ворогів (чи хижаків, якщо мати на увазі найпервісніші суспільства). З іншого боку, темрява давала й прихисток: темні печери й курені давали ту саму омріяну безпеку та захист від палючого центральноафриканського сонця.  

Та незабаром винайдення способу підтримки вогню від удару блискавки (а потім і його самостійного видобування) змінило ставлення до темряви. Вогонь, що надавав відчуття контролю над темрявою, бодай і в обмеженому просторі, став символом безпеки. Недарма антропологиня Маргарет Мід називала культ вогню одним із найбільш давніх та глибоко укорінених у людській природі, а його варіації прослідковувались від новогвінейських племен до весталок у давньому Римі. 

З часом дихотомія світла й темряви тільки посилювалась. А ідея про те, що у темряві ночі на тебе повсякчас чекають нечисті сили, побутувала ледь не до XVIII сторіччя – саме тому відходити до сну добрим християнам рекомендували тільки після вдумливої молитви. Але погодься, ідея про те, що накопичена за день втома робить тебе більш вразливим(-ою) до підступів самого диявола та його демонів, все-ж таки щось має під собою. 

Існування привидів та «духів місця», які активізуються у темряві, теж мало в кого викликало сумніви. І звісно, невпокоєні душі прагнули показати своє існування саме у нічний час, коли звичний світ втрачає свої риси, і хаос підступається до самих кордонів раціональності (згадай-но лише епізоди з «Грозового перевалу» та «Різдвяної пісні» Дікенса). 

Звісно що  найпершим способом боротись із небезпеками темряви став відкритий вогонь  – добутий чи то від блискавки, чи то від висікання кременю. Та все ж, це джерело світла було не надто надійним – тож його намагались умістити у більш стійкі світильники (із кераміки, міді, чи навіть знайдених мушель), або ж використовувати замість сухого палива олію чи продукти тваринництва. Іще кілька століть інженерних експериментів – і на арені з’являються свічки з обмотаним тканиною фітилем, які можуть горіти довше, рівномірніше, та у напівзакритому просторі. Згодом основним матеріалом для свічок стає бджолиний віск – порівняно недорогий продукт, який могли собі дозволити навіть небагаті мешканці Риму. І тільки дві тисячі років потому, із відкриттям властивості нафти, свічки полишають роль джерела світла та перетворюються на стильний елемент інтер’єру. 

 


 Gladiator, 2000 

 

Чуттєвість і ставлення до світла

Ще якихось 500 років тому зір не був основним джерелом чуття для людства. Література від Вергілієвої «Енеїди» до Франсуа Рабле м’яко натякає, що у давні часи роль слуху була значно більшою: від розрізнення наближення друга чи ворога за поступом кроків до визначення часу за церковними дзвонами.  

Історик Люсьєн Февр проаналізував ледь не весь корпус європейської літератури та показав, що саме  слух був основним каналом отримання інформації як мінімум до XVI сторіччя  – і річ, скоріш за все, не тільки у неписьменності (та нерозповсюдженні візуальної інформації до винайдення друкарства), а й у банальній затемненості основних приміщень, де проходило життя будь-якої людини від селянина до сеньйора.  Довіра до зору як до основного органу чуття – скоріш здобуток доби Нового часу,  відкриттів Декарта та Гука. Сам спосіб візуального пізнання світу – історія, що заклала підвалини модерності, стверджує теоретик комунікацій Маршал Маклюен. 

Та цілком можливо й те, що зорова інформація мала не таке велике значення просто тому, що… була менш достовірною. Адже умовні ремісники, що виконували кропітку роботу при мерехтінні свічок, чи священики, які вчитувались у трактати за поганого освітлення, могли мати банальні проблеми із зором – і тому не надто сильно на цей зір орієнтувались. Тож цілком імовірно, що  саме наявність постійного джерела рівномірного світла – будь то гасова лампа чи десяток свічок, змінила наші уявлення про чуття й способи отримання інформації. 

 

 


 The Dutchess, 2008 

 

Світло як маркер багатства 

Неважко уявити, як виглядало помешкання рядового мешканця Європи на початку модерної доби: темна кімната із низькою стелею та комином під стінкою, із невеликим вікном (що зазвичай завішане від протягу), у якій в тісноті мешкає уся родина – щонайменше два чи три покоління. Із освітлення – одна-єдина свічка, тож більшість житла у темну пору року лишається у темряві. 

Стеаринова свічка – це винайдення «вечора» та усіх ритуалів, пов’язаних з цим відрізком доби. Душевні розмови біля каміну, ігри в карти, написання листів, і, звісно, звані вечері та бали – все це могли собі дозволити лише ті, чий дохід дозволяв запастись свічками (або гасом).  Життя у світлі давало змогу вийти за межі буденності. 

Та навіть необмежене фінансування палацу короля Луї XIV не дозволяло проводити бали із освітленням, хоч якось наближеним до денного. Найбільша версальська люстра дозволяла використовувати світло 333 свічок, та на практиці запалити їх водночас було майже неможливо – навіть спеціально навчений лакей не міг впоратись із таким обсягом роботи. Тож на допомогу йшли дзеркала та сценарії балу, що передбачали перехід з однієї зали до іншої – доки прислуга змінювала свічки. 

Та все ж, освітлення вважалось дорогим задоволенням, і життя палаців тривало у напівтемряві – тож похмурі тони та непевне мерехтіння свічок у палаці королеви Анни у «Фаворитці» Лантімоса цілком відповідає реальності тих часів. 

 


 The Favorite, 2018 

 

Освітлення у публічному просторі

Вуличні ліхтарі – теж явище епохи модерності. Перші з них з’явились у Лондоні у 1807 році: тоді вони заправлялись газом й потребували постійного догляду та запалення. Та з іншого боку, саме вуличне освітлення стало одним із символів доби Просвітництва: темрява метафорично відступала під тягарем раціональності й наукового прогресу. Та все було зовсім не так однозначно:  ліхтарі, що мали убезпечнити публічний простір, натомість тільки посилювали страх перед темрявою,  зазначає Скот Макуайр у своєму «Медійному місті». Адже, якщо від певного явища намагаються позбутись, значить, з ним і справді щось не так. 

Вгамування темряви геть переформатувало соціальні взаємини у темну пору доби. Люди нарешті отримали змогу виходити з дому після заходу сонця та настання «комендантської години» (часу закриття міських воріт) та менше остерігатись злодіїв. А отримавши змогу вийти на прогулянку за темряви, ще й переконатись, що із настанням ночі на землю все-ж таки не опускаються приспішники диявола. Так темрява стала радше викликати захоплення, аніж переляк – поети та художники стали її оспівувати, а крамарі – користуватись можливістю залучити до себе перехожих, які виконували вечірній моціон. 

Саме на межі XVIII і XIX сторіч остаточно закріплюється ідея про розділення розуму й темряви, раціонального осмислення світу та сновидінь – тоді ж Гойя створює свої знамениті офорти про сон розуму, який народжує чудовиськ, а Фюзелі на своїх полотнах розмірковує про нічні кошмари

 


 The Current War, 2017 

 

Революція імені Едісона

Звісно, що винайдення постійного та доступного електричного світла та його втілення у формі звичної нам лампочки Томасом Едісоном у 1879 році – це історія про індустріальне виробництво, а не про дім. І основна її ідея – збільшити продуктивний час заводів і фабрик. Та з рештою, саме із винайденням джерел постійного світла та неперервного виробництва пов’язане наймасовіше переселення селян у великі індустріальні міста. Тож не дивно, що прибуття великої кількості робітників сильно змінило міську культуру, її практики та таймінг. 

У типових ранньомодерних містах і селах розпорядок дня наслідував рух сонця, і люди лягали спати із настанням темряви – цей факт відомий навіть з уроків української літератури (привіт, Панас Мирний та травматичні спогади укрліту в шостому класі). Втім, враховуючи особливості світлового дня у наших широтах, логічно припустити, що спати чотирнадцять годин поспіль – ідея хоч і заманлива для нашого покоління, але досить сумнівна, якщо ти маєш господарство та стикаєшся з необхідністю топити пічку, аби банально не вистудити помешкання до ранку. Тож типовим рішенням ставав так званий «сегментований сон», описаний Роджером Екерчем: із раннім вкладанням у постіль, нічним підйомом, та досипанням з третьої ночі до світанку. Втім, для тих, хто міг дозволити собі освітлення штучним світлом – свічками чи гасовими лампами – двофазний сон був радше пережитком минулого. 

Та на початку «електричної доби» ставлення до електрики було геть не таким однозначним: її можливості водночас жахали (згадаймо лише чудовисько Франкенштейна, яке «ожило» саме завдяки струму) та захоплювали. Та все ж, як пише Скот Маккуайр, сама можливість перетворити ніч на день одним поворотом вимикача вважалась у 1880-ті ледь не найвищим досягненням прогресу.  У здатності людини вийти за обмеження природних ритмів бачили зовсім новий рівень контролю над середовищем – і над суспільством. 

Вже у 1882 році лондонські будинки проектували з урахуванням штучного електричного освітлення – а отже, із меншими вікнами, які виходили у скутий внутрішній двір-колодязь, чи й зовсім без них. А можливість використати електрику для підйому людей ліфтом на верхні поверхи геть змінила всі уявлення про планування й архітектуру. Такі новації, як пише Річард Сеннет у книзі «Плоть і каміння», зрештою призвели до трансформації уявлень про нас самих: образ старого Скруджа, що пересувається великим будинком у напівтемряві, змінився уявленням про «людину сучасну», яка живе у маленькій, але добре освітленій – і головне, чистій квартирі. 

 


 The Queen's Gambit, 2020 

 

Світло, чистота й революція у побуті

У часи, коли помешкання освітлювалось однією-двома свічками, сам факт наявності темних закутків, де члени домогосподарства займались своїми особистими справами, надавав можливість приватності, та, в той самий час, дозволяв приховати цю приватність від сторонніх очей. 

Але саме із відкриттям особливостей розповсюдження хвороб – та паралельним розповсюдженням недорогого електричного світла можна пов’язати розвиток категорії «чистоти». Якщо у XVIII сторіччі цією категорією позначали сумління, репутацію, та, максимум, вживану їжу, то саме з кінця XIX-го її почали застосовувати і до помешкання. Тільки «чисте» (тобто, вільне від патогенів середовище) є по-справжньому безпечним та може врятувати від хвороб – які, як тоді вірилось, передавались разом із «міазмами» та «поганим повітрям». 

Антропологиня Мері Дуглас описує концепцію бруду у символічних категоріях: так, розділення «чистого» й «нечистого» є продуктом систематичного впорядкування світу. Тож  чистота є цілком соціальним конструктом:  чистим та нечистим є те, що прийнято таким вважати. Наприклад, продукти, на вживання яких є релігійна заборона – ну або ж кіптява від гасу та недоочищеного вугілля у вікторіанському Лондоні. Так-так, англійська покоївка Ханна Калвік у своїх щоденниках зазначала, що витрачала більшість часу саме на відтирання кіптяви із вікон та світлих поверхонь та натирання до блискоту підлог, меблів та срібного посуду. 

Керівництва щодо підтримання «порядку» в домі кінця 19-го сторіччя нарешті починають оперувати категорією чистоти, застостовуючи її до відсутності пилу, бруду та хламу у помешканні, яке тепер ледь не повністю прослідковується допитливими сусідами із будинку навпроти. Така знайома ідея про те, що чисте помешкання – впорядковане помешкання із відсутністю слідів пилу та хорошим освітленням, нарешті посідає своє чільне місце у нашій соціальній системі. Підтримка такого естетичного приємного образу житла стає ледь не основним обов’язком жінки

Зв’язок між публічним та приватним простором змінився раз і назавжди:  електричне світло одразу виставляло внутрішню сторону помешкання назагал – і таким чином додавало громадського контролю у приватне життя.  І поки в одних суспільствах від цього контролю намагались сховатись за важкими гардинами чи ролетами, скандинави виробили до нього інше ставлення – адже якщо ти не маєш чого приховувати, штори тобі не потрібні.  

 


 Nocturnal Animals, 2016 

|

Рубрика: Конспект

|

Автор: Valeria Lazarenko

|

550

ТЕМИ:

Читай також:

5 киевских заведений, где уютно как дома
Місто /

5 киевских заведений, где уютно как дома

Тут тебе всегда будут рады.

Що не так з нашими балконами?
Місто /

Що не так з нашими балконами?

Засклені різнойменні балкони – наш культурний феномен, хочемо ми цього чи ні.

У меня поселились летучие мыши. Что делать?
Лайфхаки /

У меня поселились летучие мыши. Что делать?

Они совсем не опасны – наоборот, им нужна твоя помощь.

Що (не) так з нашими спальними районами?
Місто /

Що (не) так з нашими спальними районами?

Спальні райони наших міст прийнято критикувати. Але все геть не так погано!

Зараз на головній:

Создатели Squat 17b – о добрососедстве и жизни над собственным баром
Історії /

Создатели Squat 17b – о добрососедстве и жизни над собственным баром

«Бар принес умение находить общий язык с совершенно разными людьми».

Большой гайд по хлебу
Їжа /

Большой гайд по хлебу

Разбираемся, действительно ли хлеб – древнейшая и важнейшая еда в нашем рационе.

Музей Ханенків відкриває виставку про домашніх тварин
Новини /

Музей Ханенків відкриває виставку про домашніх тварин

Cобаки та коти з притулків вписались у класику.

Как быстро навести уют в съемной квартире?
Лайфхаки /

Как быстро навести уют в съемной квартире?

Даже если пространство в целом не в твоем вкусе.

У Києві відкривається ще одна станція сортування сміття
Новини /

У Києві відкривається ще одна станція сортування сміття

Життя у стилі zero waste стає все простішим.

Плани на тиждень: маркет рослин, гаражний розпродаж та вінтажний ярмарок
Показати більше